Click to order
Total: 
ПІБ
Ваш номер телефону
Місто доставки
Номер відділення Нової Пошти
Коментар для нас:
Спосіб оплати
Прокачайся разом з нами
Підписуйтесь на наш телеграм канал і тоді ви точно не пропустите наші круті статті
історії

Живі мурали

10 Квітня 2020
Переглядів: 6755
історії
Живі мурали
10 Квітня 2020
Переглядів: 6765
Поділитися новиною:

Стаття підготовлена редакцією DUMAY
спільно з авторкою

Щоб існувати, людині достатньо вчасно задовольняти свої фізичні потреби. Щоби жити, їй необхідно час від часу радувати свого «внутрішнього естета». Тут треба думати, як вижити, яке ще мистецтво? - скаже пересічний громадянин, який вважає естетику примхою, а не потребою.
Хоч би що там було, у найтемніші часи саме культура не давала цивілізації повернутися до часів первісних людей. Мистецтво має дивовижну здатність існувати навіть тоді, коли ніхто не хоче думати про нього, знаходячи саме тих людей, які можуть транслювати її для всіх інших.

Ранок починається не з кави

Це був типовий день у невеликому місті, де, скільки себе пам'ятаю, нічого ніколи не відбувається. Як зазвичай, я нашвидкуруч поснідав і вже був готовий їхати на роботу, але мене відволік телефонний дзвінок. Дивно. Мій редактор дуже рідко телефонує на вихідних.

- А-л-л-о-о-о-о, негайно їдь до дитячого садка, там черговий витвір нашого таємничого автора! Шостий випадок за два тижні, це вже не випадковість. Ти ж пишеш про культуру? Ось тримай завдання.

Перевіряю, чи взяв диктофон, адже це головний інструмент журналіста. У наш час він є в кожному телефоні. Але мало хто знає, що професійний диктофон записує набагато краще, до того ж він має окрему батарею. Адже, що ви будете робити, коли інтерв'ю триває понад 2 години? Ваш телефон просто розрядиться - і ви навіть не зможете зайти в Instagram чи Facebook лайкнути нові пости своїх друзів.

Казки живуть серед нас

Як журналіст, який цікавиться культурою і всім, що навколо неї, я давно слідкую за цією справою. Перший мурал з'явився два тижні тому на стіні покинутої будівлі в парку. Тоді це приємно здивувало місцевих людей, адже в такому невеличкому місті не часто відбуваються щось подібне. Але ніхто особливого значення цьому муралу не надав.

Була версія, що підліткам стало нудно, тож вони вирішили так пожартувати, розмалювавши стіну. Але я думаю, що все набагато складніше.

Витвір зафарбували до кінця дня, але місцеві інстаграм-блогери, звісно, що зробили фото та запостили собі в сторіс. Через два дні з'явився новий мурал. Його знайшли в привокзальному сквері. Це була неймовірна ілюстрація з твору Антуана де Сент-Екзюпері: Маленький принц, біля якого сидить лисиця та росте улюблена Роза.

Ще через декілька днів з'явився мурал на бетонному паркані біля деревообробного заводу. Це на іншому кінці міста. Там був теж не менш красивий малюнок, але цього разу він був у більш сучасному стилі, адже зображав різнокольорові геометричні фігури, зібрані в одному колі. Мурал додав живості, навіть у такому забутому місці.

Наступні дві роботи – на дитячому майданчику та на одній будівлі в центрі. Люди були просто в захваті від усіх цих робіт - вони із задоволенням робили фото, викладали їх у сторіс і збиралися біля яскравих стін роботи селфі.

Мурал на дитячому майданчику зображав сцену з «Бременських музикантів». Той, що в центрі – казку «Червону шапочку». Поліціянти не поспішали їх відмивати, адже жителі не скаржилися, та й жодної нецензурщини в них не було. Правоохоронці тільки жартували про «місцевого Бенксі», бо ж імені автора теж ніхто не знав.

Вже будучи на подвір'ї дитсадка, я розпитав батьків, дітей та вихователів стосовно муралу на їхній будівлі. «Чесно кажучи, ми не знаємо, хто це намалював. Думаю, це той наш невідомий художник постарався. Що я можу сказати? Нам подобається його творчість. Все ж краще, ніж просто сірі стіни», - сказала вихователька дитсадку, яку я зустрів біля входу.

«Місцевий Бенксі»

Минуло два тижні. Ще один мурал, тобто вже 7-ий, з'явився на будівлі в центрі, де вже хтозна-який рік йшли будівельні роботи. Це був неймовірно крутий арт із героями твору «Аліса в країні див». Наш «Бенксі» зобразив Алісу, яка біжить за кроликом, в якого в руках - годинник. На них збоку з цікавістю дивляться королева та Капелюшник. На фоні видніється замок, великі квіти та армія з карт.

Пройшов тиждень, я вже й зовсім забув про всю цю історію з муралами.

Аж раптом мені телефонує подруга з громадської організації, яка займається збереженням та відновленням історичної спадщини:

- Ти уявляєш, ту будівлю в центрі, ну, на якій був один із муралів, продали під супермаркет! - сказала вона обуреним тоном. - Швидше їдь сюди, тут жителі збираються на мітинг! Крутий репортаж вийде!

Це могло стати чудовим доповненням до справи про «місцевого Бенксі», тож за 20 хвилин я був на місці.

Справді, біля будівлі зібрався чималий натовп. Поліція стримувала протестувальників, але люди не стримували своїх емоцій - кричали лайливі слова до забудовника. Будівельники теж не лишалися в боргу. Обидві сторони зчинили страшенний шум, а коли робітники почали зафарбовувати мурал, жителі почали жбурляти каміння.

Ще трохи - і була б справжня бійка. Я швидко дістав камеру, проштовхнувся крізь натовп, знайшов вдалу позицію, щоб зробити хороші фото. Підтягнулося кілька моїх колег – надто вже незвичною була ця ситуація для нашого міста.

І от, коли пристрасті, здавалося, мали вже вибухнути, між двома групами людей стала стара жінка, в якій я впізнав художницю. Колись ми з нею зустрілися на одній з виставок.

- Все, досить! Я створювала ці мурали, аби нести позитив, а не агресію!

Тут я, м'яко кажучи, офігів. Їй же майже дев'яносто років!

- Я давно живу в цьому місті. І нескладно було помітити, що людям не вистачає тієї справжньої магії, яку здатне творити мистецтво. Через це я все своє життя присвятила тому, щоб створювати в нашому місті частинки інших світів. Спочатку, граючи в театрі, а потім, малюючи на будівлях. Насправді, я дуже рада, що ці мурали так об'єднали нашу громаду. Але погралися і досить, адже жодне мистецтво не варте насилля.

Після цих слів художниця пішла та ніби розчинилась на горизонті.

Люди в натовпі різко притихли та заспокоїлися, вони ніби зрозуміли всю картину світу та дій художниці.
Люди забувають про прекрасне, адже вони завжди зайняті буденними справами. Їм потрібен той, хто зможе віднайти красу й показати її. Жінка, що створювала мурали, стала символом мистецтва, втіленням творчого пориву, якого так не вистачало жителям міста.
P.S.
P.S.

Насичуйте своє життя прекрасним, адже

«буття визначає свідомість».

Насичуйте своє життя прекрасним, адже «буття визначає свідомість».
Поділитися новиною:
Раз на тиждень надсилаємо найприкольніше.
Го з нами.
ЩЕ ЦІКАВІ СТАТТІ