Click to order
Total: 
ПІБ
Ваш номер телефону
Місто доставки
Номер відділення Нової Пошти
Коментар для нас:
Спосіб оплати
Прокачайся разом з нами
Підписуйтесь на наш телеграм канал і тоді ви точно не пропустите наші круті статті

Що робити, коли далеко заплив за буйки?

14 Січня 2021
Що робити, коли далеко заплив за буйки?
14 Січня 2021
«Потрібно поспішати жити, потрібно поспішати любити» – фраза, яку ми часто намагаємося розібрати на молекули в себе в голові. «Намагаємося» – ключове слово, тому що відповідь так і не отримуємо. Точно знаємо одне: ніхто нікому нічого не повинен, а «треба» у кожного своє.
Історія про те, наскільки важливо час від часу зупинятися та подивитися назад. Оцінити обставини та звернути увагу на те, де зараз знаходяться буйки, і чи не заплили ви занадто далеко...
Сьогодні мені виповнилося 33 роки. Я сиджу біля центрального фонтану в парку, доїдаю своє морозиво. Сонце вже зайшло, тому відчуваю прохолоду та вечірню свіжість по тілу. Святкувати свій День народження я не збирався, але так випадково вийшло, що цей день став одним із найприємніших днів у році. Я, до речі, ніколи не святкую ДН, і взагалі не вважаю це якимось особливим днем для радості.

Хвилину тому вона ще сиділа тут, біля мене та розказувала історії зі свого життя. Ми дивилися на людей, що проходили повз, слухали, як тече річка та згадували шкільні роки. Хто така – «вона», та чому мені вперше за останні декілька років було так добре та спокійно на душі?

Щоб зрозуміти цілком історію, потрібно перенестися у часі на 13 років тому. Отож, я студент 4-го курсу юридичного факультету. Звичайний хлопець, який ще не зовсім знає, чого хоче від життя. Мій вуз – середньої престижності, але щоб тусуватися з друзями в гуртожитку та ходити на дискотеки багато престижу не потрібно. Кожна моя сесія дається водночас легко, а водночас і не дуже, тому що треба пережити всі етапи вручення хабаря. Ну знаєте, як це завжди буває: не напряму викладачу давати, а через спеціально навчених для нього людей. Я всіма способами хотів оминути цей пласт української традиції – «хабар», але моя сила волі була надто слабка проти цього. Тому як і всі мої одногрупники, ми спустошували свої гаманці під час сесії, напихаючи грошима гаманці інших. Так тут було заведено, тому я це прийняв. Така собі посвята в сіру масу богеми.

Остання сесія – і через місяць я буду бакалавром права. Я звільню цей факультет від своєї присутності та нарешті заживу (ну я так тоді по-максималістськи думав собі). Єдине, по чому буду потім сумувати – це гучні вечірки з алкоголем та піснями під гітару, які на ранок вже ніхто не пам’ятатиме. Ехх, гуртожиток – прекрасний період у житті кожного студента. Якщо цей студент не інтровертний інтроверт та перфекціоніст-заучка.

День Х настав. Я стояв на врученні дипломів, навкруги купа людей в офіційних святкових костюмах, всі студенти в мантіях та важких капелюхах, батьки включили щасливі усмішки (справді щасливі, адже тепер не треба буде віддавати за навчання дитини по декілька десятків тисяч грн в рік, чому б не радіти). Одна промова, друга, сонце вже пекло страшенно, а вони все не закінчувалися. Солодкі слова, поважні фрази та помпезні знаки оклику вкінці кожної з них. Ну ми ж майбутні юристи, ну!

— У цей прекрасний святковий день я хочу побажати кожному з вас реалізації своїх найбільш бажаних мрій у майбутньому. Усі ви молоді, перспективні та охочі до роботи випускники. Вас чекають великі справи та нові звершення. Щасливої вам дороги та хорошої долі!

Мене тішила, лише одна думка – це те, що через декілька годин ми вже будемо відриватися в нічному клубі. 

Як же без цього можна успішно закінчити 4 роки навчання? Ніяк. Після посиденьок з одногрупниками та нашими батьками в ресторані, ми розділилися та відправилися нарешті «по-нормальному» святкувати: з алкоголем, гучною музикою та танцями.


Все, що було в клубі залишається в клубі

У той день в наше місто якраз приїхав крутий діджей, і виступав саме в тому клубі, в який ми поїхали. Атмосфера була неймовірна, за весь вечір я випив приблизно 1 літр горілки з лимонним соком, 0,5 пива, а потім ще хтось запропонував мені коньяк, від якого я не відмовився. На ранок буде не класно, як можна було здогадатися. Але до ранку було ще довго. Ми тусувалися дійсно потужно. Я танцював так, наче останній раз. Алкоголь вибивав усю обдуманість та усвідомленість з моєї голови, але попри це я все одно боковим зором часто дивився на одну дівчину. Вона по-особливому добре рухалася, відчувала кожен сантиметр свого тіла. Навіть більше, її тіло та музика були одним цілим у той вечір. 

Так сталося-закрутилося, що з тієї вечірки ми поїхали разом до неї додому. Я не знаю, про що я думав у той момент. Хоча ні, прекрасно знаю. Але я не міг і не хотів противитися обставинам, тож ми провели з нею прекрасну ніч, яка плавно перейшла у ранок. 

Я не можу сказати, що я тоді закохався у ту дівчину. Так, вона мені сподобалася, так, у нас чудовий секс. Але радіти новині «я вагітна» через тиждень після цієї ночі мені взагалі не хотілося. У мене не вкладалося в голові: дівчина, з якою ми знайомі тиждень, у якій я був зовсім не впевнений, яка приваблювала мене лише фізично та аж ніяк не ментально, зараз вагітна. Я ходив наче мертвий ще місяць, не знаючи що робити, як діяти.

«Котилася торба з високого горба»

Спойлер: ми одружилися. І це було зовсім не таке солодке подружнє життя, як я собі це уявляв. Перший час ще все було нормально: ми змирилися з тим, що станемо батьками (у 20 років, на секундочку), дізналися більше одне про одного, познайомили наших батьків. До речі, про батьків, то їхня думка стосовно вагітності та такого швидкого розвитку подій була така: «Хочете займатися сексом без презерватива, то хотіть виховувати дітей. А ми вам у цьому допоможемо». І справді, батьки довго не думали, скооперувалися – і через декілька місяців вже зробити перший внесок у нашу нову квартиру. Їм було не все одно, де житиме їхній онук, тож подарунком на наше весілля (яке вони, до речі, теж оплатили) була новенька квартира. 

Але хороші умови життя не завжди дорівнюють хорошим відносинам між людьми. Ми з моєю дружиною весь час сварилися, ображалися та не розуміли одне одного. Я влаштувався на роботу помічником місцевого адвоката на хорошу зарплату. Насправді мені просто хотілося часом втікати з дому, щоб менше сваритися. Навіть коли народився син, усе це продовжувалося і помножилося x2.  Ранок починається не з кави, а зі сварки. Краще вже б із гіркої кави, чесно. Але ми продовжували жити разом, якось існувати в одній квартирі та навіть ділити обов’язки між собою. Жоден з нас не був щасливим, усмішка з’являлася лише тоді, коли батьки приходили в гості, щоб погратися з малим. Наші усмішки була награними та натягнутими – інакше ніяк. Бувало навіть таке, що в останній момент перед їхнім приходом ми прибирали на кухні розбиті на друзки тарілки. 

Син підріс. Ми віддали його в садок, потім в школу. Час минав із шаленою швидкістю. Я заснував свою невелику фірму з надання юридичних послуг. Колись у мене була мрія бути юристом, який захищатиме різні справи, пов’язані з екологією. Мене завжди засмучувала ця критична екологічна картина нашої планети. Здавалося, ще трішки - і планету вже не врятувати. Але я завжди тримав це всередині, і нікому не розповідав, що мене взагалі це турбує. Що ж, тепер займаюся різними справами по розлученнях, сусідських війнах і так далі. До того ж я впевнений, що дружина точно не підтримає цю мою мрію бути екоюристом, посміється та буде собі далі сидіти в Instagram та вибирати новий манікюр.

«Чоловіку середніх літ заведено мати хоча б одну коханку»

Це сталося неочікувано та швидко. Вона з’явилася в моєму житті та хоча б трохи наповнила його любов’ю. Без зобов’язань, незручностей та дорікань. Години з нею проходять швидше, ніж встигає виходити нова модель айфону. Та взагалі я на жіночу увагу ніколи не був бідний, але завжди вважав зрадою навіть дивитися в їхню сторону. Але тут справа була серйозна, адже мені потрібно було закрити ті гештальти, які не могла закрити моя дружина. Як мінімум, це повага, віра в мене та підтримка. Тому сталося те, що сталося – у мене була коханка. Два роки. Ні, два прекрасних роки я приходив додому на 2 години пізніше, кажучи дружині, що мав багато роботи. Вона, здається, теж не відставала, але мені було абсолютно все одно.

Окрім того, я багато пив. Коньяк, ром, віски, пиво. Часто сидів у барі до ночі та заливався алкоголем. Я відчував відчай, самотність та втрату себе. Мені хотілося кричати та бути ображеним на весь світ. Я звинувачував усіх. Одного вечора настільки напився, що проснувся від того, як мене б'ють по пиці двоє здоровенних мужиків. Я не міг зрозуміти, що відбувається, чому навколо стільки шуму. Сам я вже кричати не міг – просто намагався терпіти, відчував, як кров стікає по підборіддю. На ранок мені розповіли, що я перший почав бикувати, говорив щось про несправедливість та чіплявся до сусідньої компанії людей. Ясно...

Наступного вечора, коли мене вже трохи відпустило, я пішов прогулятися парком. Того дня мені виповнилося 33 роки. Як я вже казав на початку: я не святкую свої Дні народження, але це хороший час для рефлексії та оцінки всього, що було за рік. Наближаючись до лавки, на яку я вже мав плани, але за секунду «до» на цю ж лавку сідає якась жінка. В мені починає закипати злість, але я впізнаю її. Це була моя однокласниця та перше шкільне кохання. Я дуже здивувався, що ми зустрілися, адже думав, що вона вже давно виїхала закордон. Що їй тут робити – вона розумна, толкова, перспективна.

Мене з нею пов’язують неймовірні спогади: літні вечори біля річки, пікніки серед лісу, шкільні дискотеки, «мєдляки», багато морозива та перший алкоголь та багато чого іншого. Ми були найщасливішими підлітками у всьому Всесвіті.

Того вечора вона зробила найкращий подарунок на моє 33-ліття, про який сама навіть не здогадувалася – випадково з’явилась через стільки років у моєму житті. Ми весь вечір провели у розмовах, ностальгійних спогадах та флешбеках.

Перед тим, як прощатися, вона зібралась з силами та запитала мене:
– Що з тобою сталось?

У мене не було відповіді, адже я сам не розумів, що зі мною сталось...

Вона не дочекавшись відповіді, так і пішла в тиші... А я залишився у парку доїдати морозиво та дивитися на фонтан. Сам на сам з собою.

Думав про те, що я зараз маю та в якому напрямку рухаюся. Де залишилися всі ті роки, що були позаду. Чи можна взяти та перекреслити весь досвід, щоб створити новий. Питань було багато, а відповідей мало.

Я потрапив у потік незрозумілих подій, хід яких не можу змінити. Тому що буйки вже далеко позаду мене. А я заплив надто далеко і не знаю, чи є сенс повертатись...

Заграла пісня, Бумбокс - за буйки
P.S.
P.S.

Нуль – це теж цифра. Не множте, а додавайте – і тоді отримаєте більше.

Нуль – це теж цифра. Не множте, а додавайте – і тоді отримаєте більше.

ЩЕ ЦІКАВІ СТАТТІ
Поділитися новиною:
Раз на тиждень надсилаємо найприкольніше.
Го з нами.