Click to order
Total: 
ПІБ
Ваш номер телефону
Місто доставки
Номер відділення Нової Пошти
Коментар для нас:
Спосіб оплати
Прокачайся разом з нами
Підписуйтесь на наш телеграм канал і тоді ви точно не пропустите наші круті статті
ІСТОРІЇ

Пачка паперу

27 Березня 2020
Переглядів: 5545
Пачка паперу
27 Березня 2020
Переглядів: 5545
Поділитися новиною:
Звичайний день: ви йдете по вулиці. Холодно. Ховаєте свої руки в кишені. Знаходите там папірець. Очима шукаєте смітник. Витягаєте папірець з кишені, але вітер вириває його з вашої руки. Ви успішно ігноруєте цей факт, і далі просто йдете по своїх справах. Знайомо? Якщо ні, то ви один з тих небагатьох людей, які думають не тільки про себе. Проблема в тому, що більшість людей викидають сміття на вітер, роблячи теж саме зі словами.

87% з нас думають, що незначні вчинки нічого не змінять у вселенських масштабах. «Це всього лиш один папірець», - думаємо ми, знімаючи з себе відповідальність. «А що я один здатен вдіяти? Від мене нічого не залежить!». На жаль, такі випадки стаються з багатьма людьми в ту ж секунду, і в цьому вся проблема.
Кожен з нас - ВАЖЛИВИЙ, і все починається саме з НАС.
Пустеля Сахара теж складається з маленьких піщинок.
Невпевнений стук у двері. Олег, студент факультету економіки, прийшов домовлятися про 3-тю відомість з соціології. Йому страшно заходити, тому винуватим голосом, наче в дитини після вчинення якоїсь капості, він просить дозволу зайти до кабінету. Тримаючи руки в кишенях, Олег сідає навпроти викладача, адже він не хоче, щоб той помітив, що у нього від переживань трусяться руки.


Олег: Добрий день, можна?

Думки Олега: Буду тримати руки в кишенях, адже не хочу, щоб він помітив, що у мене від переживань трусяться руки.

Викладач: Треба. Сідайте. І шо, будемо щось розказувати?

Олег: Нуу, даа

Викладач: А що так невпевнено?

Олег: Та розумієте, я там цей...

Викладач: Ясно. І шо мені з тобою робити?

Олег: Та я думав, якось домовимося ж, ну.

Викладач: Ну не знаю, на катедрі не вистачає паперу. Не виділяють коштів, давайте ви завтра на 15:00 принесете "Пачку паперу". І буде тобі твоїх 60 балів.

Олег: Добре... До побачення.

Викладач: До побачення, не запізнюйтеся!


Олег поспіхом виходить з кабінету. Серце потроху уповільнює темп, а в голові витають думки: "Фух, домовився, нарешті відстрілявся, ну круто ж, чьо. Ну всі ж так роблять, я ж не приношу гроші, адже гроші - це вже ХАБАР, зовсім інша стаття. Я ж просто-напросто допомагаю, так, це звичайна допомога, послуга за послугу. Врешті решт, я нічого поганого не зробив".


Показавши перепустку і зустрівшись поглядом з "улюбленою" коменданткою Раїсою Василівною, у Олега, як завжди, ще більше зіпсувався настрій. Пройшовши зелені обдерті стіни коридору 4-го поверху, заходить до своєї кімнати в общазі. Там картина теж не змінюється: Петро топчить пиріжки, приготовані мамою, Андрій, як і зазвичай, залипає в ноутбуці, навіть не помічаючи, що хтось прийшов. Він лягає на ліжко, розпластавши ноги, і пусто дивиться у стелю.


Петро: Що такий сумний? Порішав?

Олег: Та порішав.

Петро: Шо вивчив, чи шо?

(Починає голосно сміятися. Так, що аж шматок булочки з маком вилітає і падає на підлогу).

Олег: Пачку паперу я вивчив, а не соціологію.

Петро: А, тьфу. То чого паришся? Кому взагалі треба та соціологія? Чим вона тобі в житті допоможе, га? Так шо, ти ще по-божескі відкупився.

Олег: А ти що, думаєш, Андрій?

Андрій: Шо? Та чувак, будь як всі, будь прощє. Всьо норм, розслабся.

Олег: Завтра буде видно.


Наступного дня Олег проснувся з жахливим головним болем. Його роздирали сумніви, адже він до кінця не міг зрозуміти, чого він насправді хоче. Він встав, допив вчорашній чай, на якому вже з'явилася традиційна чорна плівка, одягнувся та направився у "Світ канцелярії". По традиції зустрівся поглядом із "вічною" Раїсою Василівною та вибіг. На годиннику була 12:07.


По дорозі до магазину Олег зустрічає свого знайомого Сергія, з яким вони колись разом тусили на районі. Батьки наполягли, щоб він навчався на юриста, адже "це дуже престижна і перспективна професія", тож він із горем навпіл закінчив юридичний факультет.


Сергій: О-о-о, здарова. Ти шо там?

Олег: Здоров. Та оце йду в канцелярський, пачку паперу треба купити. А ти шо там?

Сергій: Та я в тата на фірмі, "памагаю багатим бить єщьо багачє", як-то кажуть. Ааа, сесія, да? Знайома тєма, тоже носив "ПАЧКИ ПАПЕРУ". Це жизнь, чувак, пливи "па тічєнію", кайфуй. І всьо буде нармально, шо ти переживаєш.


У цей момент Олег задумався: "Цей один незначний вчинок може змінити все подальше ставлення до життя. Я так не хочу".


Наш герой розвернувся та швидко побіг назад до гуртожитку. У нього залишалося всього 2 години, тож він вирішив випробувати долю та за пару годин вивчив випадкові екзаменаційні питання. За 10 хвилин до 15:00 він приходить до викладача. Стукає у двері.


Викладач: Шо, приніс?

Олег: Ні.

Викладач: Як це розуміти?

Олег: Я вирішив, шо спробую здати сам.

Викладач: Нуууу давай, попробуємо. А чого передумав?

Олег: Розумієте, треба інколи в житті вибирати непростий шлях, а йти складним шляхом, адже наполегливість гартує характер, вона вчить нас боротися та вирішувати проблеми. Це ж і є основне наше завдання в університеті, адже тут ми не тільки слухаємо лекції та ходимо на семінари, а й стаємо дорослими, які приймають складні рішення.

Викладач: О, як заговорив. Знаєш, я колись був таким самим, але в якийсь момент не став йти проти системи. Слухай, так ти міг легко здати все з 1-ї відомості. Шо ж ти так?

Олег: Та, знаєте, на роботу прийшлося піти. Офіціантом працюю, нічні зміни, то які там ті пари вже зранку. Плюс працюю неофіційно, то навіть і не запарювався про той інплан.


Викладач подивився на Андрія з розумінням і закрив залікову книжку.
Головний наш ворог - не влада, не середовище, не обставини, а самі ми. На жаль, ми давно відвикли критично ставити до самих себе, тому часто ігноруємо проблеми, йдемо на компроміси та поступки, підлаштовуємося під інших. Справжніх бійців залишилося дуже мало, а життя суворе навіть до найстійкіших із нас. Чи є вихід з цього замкнутого кола? Вирішувати вам.
P.S.
P.S.
Не бійтеся говорити про проблеми, бо інакше вони ніколи не зникнуть. І не будьте байдужими, адже пливти по течії - це те ж саме, що й бути повноцінним учасником стада.
Не бійтеся говорити про проблеми, бо інакше вони ніколи не зникнуть. І не будьте байдужими, адже пливти по течії - це те ж саме, що й бути повноцінним учасником стада.
Поділитися новиною:
Раз на тиждень надсилаємо найприкольніше.
Го з нами.
ЩЕ ЦІКАВІ СТАТТІ