Click to order
Total: 
ПІБ
Ваш номер телефону
Місто доставки
Номер відділення Нової Пошти
Коментар для нас:
Спосіб оплати
Прокачайся разом з нами
Підписуйтесь на наш телеграм канал і тоді ви точно не пропустите наші круті статті
ЛЮДИ

Грузинка на 100%, але не точно. Навальний, Українська школа, «Зоряні війни»

9 Листопада 2020
Переглядів: 2577
ЛЮДИ
Грузинка на 100%.
Навальний.
Українська школа.
«Зоряні війни»
9 Листопада 2020
Переглядів: 2577
Поділитися новиною:
Софія Кікнадзе – перша героїня рубрики «Люди», яку ми випадково знайшли на просторах Твіттеру. Дівчина настільки цікава співрозмовниця, що ми вирішили взяти в неї інтерв’ю.

Софії всього 17 років, але за цей час вона вже встигла розчаруватися в Твіттері, закохатися в «Зоряні війни», вивчити українську мову, декілька разів виступити з симфонічним оркестром та «контакт з Навальним». Так, тим самим, що новачок, Німеччина, опозиція.
Обережно, після прочитання цього тексту у вас може виникнути бажання терміново подивитися/передивитися «Зоряні війни» та поїхати в Грузію, щоб об’їстися хачапурі.

До чого тут взагалі Україна?

Перед тим, як розповісти свою історію, відповім на одне питання, яке точно вас хвилює. Річ у тому, що я часто в Твіттері спілкуюся з різними людьми з України. Перша тема, яку ми з ними обговорюємо – це, чи відрізняється грузинське хачапурі від українського. Так от, народ, так, так і ще раз так! Я була в Україні та їла ваше хачапурі. Сорі, але це лайно. Го в Грузію, щоб відчути, що таке справжня гастрономічна насолода.

Я народилася в Грузії, мої батьки – грузини, тож генетично – абсолютна грузинка. Як я взагалі познайомилася з Україною та почала вчити українську мову?

У серпні 2008 році була грузинсько-російська війна. На той час я ще ходила в дитячий садок. У нашій країні оголошують воєнний стан, а всі школи, садки, державні установи закривають для того, щоб туди помістити хворих, поранених, мігрантів тощо. Через це закрився і мій дитячий садок. Взагалі тоді дуже багато сімей залишилося без навчальних закладів для своїх дітей. Мене вирішують раніше віддати в школу (в 5 років), але грузинських шкіл, які б мене прийняли, не було. Працювала одна єдина в столиці українська школа, куди я й пішла. Всі предмети там викладалися українською.

Пам’ятаю, що в перший день я намагалася звідти втекти. Причини зрозумілі: я наймолодша в класі, а навколо немає нікого, хто говорить зрозумілою для мене мовою. Тож взяла рюкзак і «сматалася» зі школи. Наступного разу таке вже не проканало. Тож довелося шукати в цій ситуації позитив. Пам’ятаю, був предмет про космос та тварин, я сиділа, нічого не розуміла, але мені дуже подобалося. Попри мовний бар’єр, початкова українська школа була дуже веселим періодом. Українську, до речі, в моїй родині взагалі ніхто не знав, тому це тільки додавало перчинки в моє навчання.
Попри мовний бар’єр, початкова українська школа була дуже веселим періодом. Українську, до речі, в моїй родині взагалі ніхто не знав, тому це тільки додавало перчинки в моє навчання.
Софія Кікнадзе

Українська школа в Тбілісі

Більшість вчителів була з України, і це просто прекрасні люди. Завдяки цьому атмосфера в школі була супер приємною та дружелюбною. Типаж нашої української школи відрізнявся від грузинських. Взагалі вона була наче приватною: світлі класи, яскраві кольори, нове обладнання. У нас був такий стіл в класі, на якому стояли чашки - можна було пити чай або їсти кашу на перервах. На уроках ми могли хоч стояти - вчителі нас не обмежували. Головний сенс полягав в дружбі та свободі учнів. Саме тому в мене про Україну залишилися лише позитивні та хороші асоціації. 

Одного разу я навіть виступала в посольстві України – розказувала вірш Тараса Шевченка. Пам’ятаю, там були такі серйозні та поважні посли, що я геть забула слова і почала плакати. Але свій подарунок я все-таки отримала. Це була м’яка іграшка, яка співала «Ay, ay, ay I’m your little butterfly».

Я дуже рада, що змогла провести дитинство саме в такому оточенні. Бо одного ранку я прийшла в школу і там вже не було цього «Доброго ранку, пані Галино». 

Натомість було:
 – Марш до класу на хімію!
– Що таке хімія? Ми не знаємо такого предмету!!!

Коротше, 5-ий клас я почала вже в грузинській школі. І це було, м’яко кажучи, жахливо: шкільні форми, зелені коридори, заборона робити будь-що, окрім як вчитися. Не бажаю нікому такого пережити. 

Інколи я шкодую, що перестала розмовляти та вчити українську, тому що коли дивлюся «МастерШеф», то не все розумію. Мама підсадила мене на цю передачу. Часом вона кидає мені в Facebook шматочки відео і просить перекласти.

Twitter зіпсував мені життя?

Твіттер – це дуже болісна і важка тема для мене. Я почала активно вести сторінку в 14 років. Нащо взагалі мені здався Твіттер? Річ у тому, що я людина з американським менталітетом, адже виросла на західній культурі: комікси, музичні групи, одяг. Через це мені було важко комунікувати з однолітками, бо Грузія – це ізольована країна, а більшість грузинів зациклені на всьому «вітчизняному» та «своєму». Це не означає, що вони тупі, їм просто нафіг не здалися всі ці зоряні війни та люди-павуки. Їм треба щось своє – і вони це мають.

Я кажу «їм», тому що не повністю ідентифікую себе, як грузинка. Будучи дитиною, я не розуміла, що зі мною не так, чому зі мною ніхто не спілкується. Кожного ранку просиналася з думкою: «О боже, Нірвана – це така крута група». Розповідала про це всім в школі, а у відповідь чула: «Яка ще Нірвана? Йди краще послухай *називають якусь грузинську групу*».

Це була повна безвихідь, тому я почала шукати в інтернеті середовище, де б мене точно розуміли. Знайшла Твіттер. Почала виливати туди всі свої думки. Спочатку було дуже приємно та водночас дивно розуміти, що існують люди, які теж слухають Нірвану і читають комікси. У Грузії, до речі, популярний лише Facebook.

Але зараз я розумію, що прийти в Твіттер – було великою помилкою, адже він мене погубив. Не в тому сенсі, що він забирає в мене дуже багато часу, а в тому, що Твіттер змінюється, як і будь-яка соціальна мережа. І це мені не подобається, адже з’являються нові токсичні штуки, пов’язані зі стереотипами, скандалами та hate speech. Декілька років тому Твіттер був просто милим і тихим містечком, куди можна було прийти, відчути себе наче вдома та не боятися висловити власну думку. Сьогодні коли ти напишеш якесь неправильне слово (наприклад, «гей» замість «представник ЛГБТК+ спільноти»), то з’являться люди, які обізвуть тебе гомофобкою та заблокують. Тому зараз я заходжу в Твіттер зі стресом.
Сьогодні коли ти напишеш якесь неправильне слово (наприклад, «гей» замість «представник ЛГБТК+ спільноти»), то з’являться люди, які обізвуть тебе гомофобкою та заблокують.
Софія Кікнадзе

Як і чому Навальний

Новий рік. Я, як завжди, дивлюся «Зоряні війни» та радію життю. Підходить мама та каже: «Невже ти знову їх дивишся?». Я така: «Бінго, мам». В очах людей, які ніколи не бачили цей фільм, він виглядає як щось тупе, малобюджетне, з поганою якістю (1976 рік, камон) та лайно-сюжетом. Мама заварила чай, сіла біля мене та теж вирішила глянути.

Питає:
- Там багато епізодів?
- Ні, мам, всього лише 9.

На другій частині я починаю усвідомлювати, що мама не розрізняє героїв та не може зрозуміти, хто до кого говорить. Хтось в фільмі каже «Люк» – і в мами на обличчі написано, що вона не шарить, ХТО ЦЕЙ ЛЮК. Я вже мовчу про другорядних персонажів, протагоністів, антагоністів, андроїдів тощо.

Кажу до неї:
- Мам, не парся, просто називай героїв, як тобі хочеться.
- Окей, тоді це буде не Дарт Вейдер, а Мотоцикл. А Йода – це Володар Перснів.

Мене це просто винесло, я дуже довго сміялася. Одного ранку я така: хмм, а це дуже справді смішно, можна викласти в Твіттер. Я розраховувала, що це побачить людей 100 – якраз ті, хто шарить, що таке «Зоряні війни». Зробила пост і пішла собі в школу.

Тут можна прочитати, як мама називала всіх інших героїв. Ввечері повернулася додому і побачила, що твіт зібрав 16 000 лайків, купу ретвітів і коментарів. У мене не було якоїсь мега здивованої реакції, я просто така: ну напевне це просто класний контент. Лягла спати.

Зранку просинаюся, а мені всі пишуть в особисті: «Тебе ретвітнув НАВАЛЬНИЙ. Моя перша реакція: невже я щось про політику написала? Бляха, зараз мене посадять у в’язницю. Знову я, не подумавши, щось не те написала про свою країну. У мене в голові вже вибудувалася історія: висловила власну думку про Грузію, це ретвітнув Навальний, мене блокують у Твіттері, про все дізнаються батьки, виганяють мене з дому, я стаю бомжем та переїжджаю кудись в Польщу.

Все виявилося набагато простіше. Навальний – просто класний та прогресивний чувак, який шарить в фільмах та хорошому контенті. Йому сподобався мій пост – він вирішив його ретвітнути.

Мій твіт просто став популярний і дійшов до конкретної людини. Це цілком логічно та може статися з кожним. Найбільш неприємне в цій ситуації те, що мені почали писати популярні російські видання, бажаючи поставити запитання про Навального.

Типу щооо, я просто громадянка Грузії, яка любить «Зоряні війни». Але ж ні, це стало причиною того, щоб журналісти такі: «Як ви пов’язані з Навальним? А що ви думаєте про «Единую Россию»? Ви переписуєте з Навальним?».

Я нічого їм не відписувала і не погоджувалася на інтерв’ю. Мені взагалі було все одне на те, що Навальний мене ретвітнув. Якби я в той момент почала з’являтися в новинах, то всі б розцінили це, як хайп.


«Зоряні війни» як сенс життя

Почнемо з того, що це класика. Зараз поясню чому. По-перше, дивлячись «Зоряні війни», ви спостерігаєте еволюцію кінематографу. Перші три частини зняті у 70-х роках. Наступні три – у 90-х. Останні – 2000-х. Тобто можна дивитися, як змінювалася індустрія кіно всього лише за 9 фільмів.

По-друге, «Зоряні війни» – це ідеально продуманий величезний Всесвіт, адже над кожною датою, костюмом, андроїдом, битвою сиділи та ретельно думали люди. Також цікаво звертати увагу на те, що саме в які роки було пріоритетнішим для суспільства. Наприклад, у першій трилогії йшлося про міцну дружбу, відносини батьків та дітей. Наступні частини вже показують стереотипну американську романтику.

По-третє, «Зоряні війни» містять в собі водночас і комедію, і загальний розвиток, і величезну філософію. Героїв можна розбирати по цитатах.

Якщо людина загалом не любить дивитися фільми, то і «Зоряні війни» їй теж не обов'язково. Але якщо людина фанатіє від Marvel, DC, супергероїв, «Матриці», «Гаррі Поттера», то не бачити «Зоряні війни» – це вже зовсім гріх, адже саме вони породили культуру трилогій та кіновсесвітів.

Софія Кікнадзе – це справді дивовижна дівчина. Що ще можемо про неї розповісти? Окрім всього того, що написане вище, нещодавно вона закінчила музичну школу (11 років навчання, Карл), а зараз готується до вступу на медичний факультет. Ось так в одній 17-річній дівчині помістилося стільки різносторонностей.
P.S.
P.S.
«Хай прибуде з вами сила!»
«Хай прибуде з вами сила!»
ЩЕ ЦІКАВІ СТАТТІ
Поділитися новиною:
Раз на тиждень надсилаємо найприкольніше.
Го з нами.